Поки інші автомобільні дисципліни у своїй більшості «простоюють», у «горі» відбулися вже друга гонка цього року. Нею стало «Гран Прі Трускавця» на в чомусь новій, а в чомусь старій трасі «Урич», яка кинула учасникам свій неповторний виклик. І вона справді виявилася далеко не всім із них «по зубам», не обійшлося і без аварій, причому як серед аматорів, так й спортсменів. На щастя, на яких постраждало лише «залізо».
Дійсно, поки в «трьох китах» українського автоспорту – ралі, кросі та «кільці», – зважаючи на все, найближчим часом взагалі жодних перегонів не планується, так само як і в треку, в «горі» відбулося вже друге змагання цього року. Причому учасники гірських перегонів (якщо говорити офіційно, то – підйом на пагорб або hillclimb), цього разу вирушили не на вже звичний і добре знайомий Ужоцький перевал, а до Східниці, що на Львівщині.
Більше того, йдеться не про добре знайому багатьом трасу «Східниця», прокладену перевалом Борислав-Східниця, з якою ще в минулому столітті, а якщо точніше – з 1998-го року, – і почалася історія української «гори». Цього разу на пілотів чекала зовсім нова «доріжка».
Точніше, на ній, щоправда, у дещо іншому її вигляді, гонка проходила, але лише один раз, наприкінці 2021-го року, отримавши тоді досить пафосну назву – «Ворота України».
Тож для переважної кількості нинішніх учасників ця траса справді стала абсолютно новою.
Вона проходить між селами Східниця та Урич, і якщо траса відповідно так і називалася – «Урич», то все змагання отримало ще одну досить пафосну офіційну назву – «Гран Прі Трускавця» (Grad Prix Truskavets). Саме у ньому проходила церемонія офіційного закриття перегонів.
Протяжність «Урича» становила 3,2 кілометри з шістьма правими та п’ятьма лівими поворотами.
Цікаво, що це рівно вдвічі менше, ніж на ужоцькому підйомі, при тому, що довжина «доріжок» близька. Більше того, більшість поворотів на «Уричі» досить швидкісні, та лише пара, де потрібно реально скидати швидкість чи гальмувати.
Але навіть не ці характеристики траси, скажімо так, стали її головною «проблемою» для учасникiв.
Офіційно перепад висот «Урича» складає рівно 100 метрів, що теж вдвічі менше, ніж на «Бескиді». А ось що не значиться в офіційному описі траси, то це її в чомусь унікальна особливість. Справа в тому, що хоча ми й говоримо про «гору», на цих трьох кілометрах «Урича» є як мінімум три … спуски!
Іншими словами, ця «дорiжка» за своєю характеристикою швидше ближче до ралійного «допу», ніж до класичного «підйому на пагорб». Тим самим вона кинула пілотам, які зазвичай звикли виключно підійматися, свій неповторний виклик. Але й це не вся «підступність» цієї нової траси, яка бере старт у Східниці.
По-перше, на відміну від того ж «Бескида» на Ужоцькому перевалі, що став майже рідним для багатьох, цей відрізок дороги досить вузький – на дві смуги, але не більше.
По-друге, хоча покриття на ньому майже ідеальне з точки зору скажемо так, – «гладкості», водночас навіть у суху погоду цей асфальт досить слизький.
(За свідченням самих учасникiв.) Не кажучи вже про те, коли починаються опади, і вони випали цього разу!
Благо, останні ніяк не завадили у суботу, розпочавшись уже після гонки, а у неділю дощ пішов у самому кінці, кинувши додатковий виклик лише кільком з пiлотiв.
Про підступність цієї траси говорить і той факт, що в неділю гонка стартувала тільки з третьої спроби, коли перед цим вона двічі переривалася, не встигнувши початися саме через аварії!
Благо, ця дорога прокладена з дотриманням сучасних стандартів безпеки і по обидва боки є «гард-рейли», які «стримували» пілотів, що не виправилися, у рамках самої траси.
Що ж до чергових гірських перегонів, то їх формат був уже звичним для останніх років.
Два дні проходять як під копірку: ознайомлювальне тренування, два кваліфікаційні підйоми, за якими йдуть три залікові. Однак якщо раніше вони офіційно являли собою два розрізнені змагання, йдучи в залік як два окремі етапи Чемпіонату України з гірських перегонів (які зазвичай проводилися на двох поруч розташованих трасах), то на сьогодні «гора», принаймні – поки що, – проводиться як дводенні окремі змагання. А це означає такі нюанси.
Щоб бути класифікованим за підсумками гонки, кожен пілот в обидва дні має пройти як мінімум по одному кваліфікаційному підйому та два залікові.
Кваліфікація визначає лише стартовий порядок власне змагальних підйомів, тоді як результат кожного дня виводиться за двома найшвидшими підйомами для кожного з учасників. Підсумкові результати гонки визначаються за сумою двох днів – тобто чотирма найшвидшими підйомами.
Такий формат змагання зрозумілий, але він дещо суперечливий на випадки форс-мажорів. І такі були.
Наприклад, у разі серйозної аварії в перший день і сходу, пілот позбавляється усіляких шансів. Приміром, якби учасник до цього встиг двічі піднятися, він уже мав би результат, якщо йшлося б про одноденний формат. Або ж при сході на початку першого дня, у разі успішного виступу на другий, пілот теж міг би претендувати і на залік, і на подіум, і навіть на перемогу!
Так само як цього разу був учасник, який за сімейними обставинами не зміг приїхати до старта в суботу, але зміг виступити в неділю. Однак за даного дводенного формату змагання, тепер уже поза заліком, залишившись без нагород… Як завжди, про все по порядку.
Нагадаємо про важливі особливості «гірських гонок». Так у них один пілот на одній і тій же машині може виступати одразу у двох заліках – своєму та старшому.
Так само як він може їхати на двох різних машинах у двох заліках. Або на одній машині можуть виступати два учасники, причому якщо вони захочуть, навіть в тому самому заліку, тим самим стаючи прямими суперниками один одному! І всі три варіанти мали місце на цій гонці, нехай і не масово.
Так на минулих перегонах Дмитро Дзiсь, для якого та «гора» стала дебютною, виступав на своїй спортивній Ford Fiesta одразу у двох заліках.
Цього разу він один раз їхав на ній, а вдруге на своїй цивільній Subaru BRZ у класі А3 ST, призначеному для аматорів, що виступають на серійних автомобілях.
Андрій Сапужак продовжив виступати на своїй спортивній «Фієсті» одразу в двох спортивних заліках, тоді як уже традиційно Дмитро Семенюк та Денис Горковчук збиралися ділити кермо одного Renault Megane. Але, на жаль.
Не встиг Семенюк проїхати свої два кваліфікаційні підйоми, як їхній «Меган» зрадницьки простягає своїм пілотам французьку «руку дружби», на чому виступ рівнян на превеликий жаль закінчився…
Більше того, з разних причин до Східниці не приїхав їхній напарник Бартломей Козьол, так само як і Михайло Кальмер, який також останнім часом стає завсідником «гірських перегонів». Таким чином, «Гран Прі Трускавця» зібрав 20 пілотів, з яких тільки шестеро були спортсменами … які одразу втратили двох, не встигла гонка початися!
Таким чином, нинішня «гора» швидше перетворилася на гонку для любителів, ніж професійних спортсменів. (Звичайно, наскільки цей термін можно застосовувати для українського автоспорту, бо «професіоналізм» зазвичай має на увазі оплату роботи…) А це ще одна і дуже велика особливість «гори»
На рівні з «професіоналами», на їх спеціально побудованих спортивних автомобілях, тут по суті може виступати будь-який бажаючий, головне щоб його автомобіль відповідав вимогам правил дорожнього руху.
І, як і на «Бескиді-2026», на «Гран Прі Трускавця» переміг саме «аматор»! Щоправда, тут треба обмовитися про ще одну особливість українських гірських перегонів.
Офіційно в них не виводиться «абсолютний залік», як це відбувається у тому ж ралі. Тим не менш, природньо хронометраж розставляє всіх згідно з «абсолютною величиною», а саме показаного на підйомах часу. Вже звично відштовхуватимемося від нього будемо і ми.
За відсутності Миколи Осiпова, який переміг на попередній «горі», з його «зарядженим по самі» … близько 650 «сил», та ще й повнопривідному VW Golf GTi, цього разу поза конкуренцією виявився Олександр Худа.
Він також виступає на далеко не найпростішому «німці» – повнопривідному турбованому Audi A3, після «чіпування» потужність якого вимірюється не однією сотнею к.с.
Пілот з Дорогобича розпочав «Гран Прі Трускавця» з 1 хв 34,0 секундами в суботу, показавши в сумі за перший день 3 хв 09,0 с.
У недiлю Худа прискорився та його найшвидшими у пiдсумку став саме останнiй залiковий пiдйом – 1 хв 31,6 с. Причому Худа використав усі шість залікових спроб. Недільний результат Олександра склали 3 хв 03,6 с, які вилилися у підсумкову суму по всій гонці в 6 хв 12,6 с.
Найцікавіше, що перший із прямих суперників Худи за класом А4 ST, призначений насамперед для повнопривідних або «заряджених» стандартних автомобілів, розмістився лише на дев’ятому рядку протоколів, якщо брати неофіційний «загальний залік». Ним став Максим Чугаєвський.
Але це не дивно, тому що він виступав на куди скромнішій серійній «Фієсті», нехай і в її версії ST.
Тому зовсім не дивно, що зрештою Худу з Максимом розділила ціла хвилина. Набагато важливіше, що долю двох призових місць класу А4 ST у підсумку за сумою двох днів вирішили лише 4,6 секунди.
Саме їх Чугаєвському поступився … його ж напарник-суперник в особі Іллі Петриченко, який виступав на тій же «Фієсті»! При цьому для Максима його найкращими за два дні стали 1 хв 45,9 с, показані на другому підйомі в неділю. У цей час після двох 1 хв 46 с, на третьому підйомі у суботу Ілля показує 1 хв 43,5 с.
Більш того, за підсумками суботи Петриченко випереджав свого напарника-суперника на 5,6 секунд. Але на жаль, саме в їхньому випадку своє вагоме слово сказав той недільний дощ, який пішов акурат до підйому «других пілотів» або тих, хто стартував двічі на тому самому автомобілі.
Зрозуміло, що на трасі, через яку місцями почали текти «річки» (пам’ятаєте про ті самі, м’яко кажучи, не характерні для «гори» спуски?) покращити свої показники було просто фізично неможливо…
І саме пілот «моноприводу», але все ж таки на справжньому спортивному автомобілі, став цього разу не просто «кращим серед решти», а й зовсім другим загалом, якщо брати неофіційний «загальний залік». Йдеться про Дмитра Захарова, який уже багато років з успіхом виступає на «горі».
Нагадаємо, що «Бескид-2026», він закінчив найкращим серед спортсменів, але все ж таки «пропустивши» вперед себе чотирьох «аматорів», троє з яких виступали на потужних «квадроластах», включаючи того ж Худу.
Цього разу він розташувався на другому рядку підсумкових протоколів, й вдруге цілком офіційно оформив перемогу в спортивному класі SP 2WD 2000.
На своїй 2-хлітровій спортивній (яка має каркас безпеки і дозволені техвимогами модифікації) Honda Civic Type R Дмитро відразу «вистрілює» 1 хв 36,7 с, після чого поступається сам собі 4 секунди. Щоправда, вони крилися в несправності, а саме «серце» його машини не хотіло битися вище за певні оберти і йшло у «відсічку».
До неділі командою Захарова здоров’я «японки» було виправлено, після чого він продовжив не тільки швидко, а й неймовірно стабільно. Дмитро показав 1 хв 36,8 с та 1 хв 36,6 с – обидва дні він використав своє право і піднімався лише по два рази.
Так, пілот спортивного «Сівіка» поступився неофіційному переможцю всього «Гран Прі Трускавця» 18 секунд, проте якщо врахувати різницю потужності їхніх автомобілів та ще й повний привід «Ауді» Худи, то це далеко не такий і великий розрив…
Другим серед усього «моноприводу» і третім загалом гонку закінчив ще один завсідник «гори», але серед аматорів – Маркіян Клименко, який традиційно виступає на «бе ер зе-шці».
На «Бескиді-2026» саме Маркіян фінішував першим поза його неофіційним подіумом, окупованим пілотами повного приводу, і найкращим серед усіх, хто виступав на монопривідних автомобілях незалежно від «спорт» чи серійний, випередивши на одну позицію Захарова.
Цього разу Клименко все ж таки поступився Дмитру, але лише 2,2 секунди і це за загальною сумою двох днів. Натомість Маркіян оформив офіційну перемогу в класі А3 ST, відведеному для 2-хлітрового серійного «моноприводу». У суботу найкращим підйомом дня Клименка стали 1 хв 38,8 с, а у недiлю – 1 хв 37,4 с.
Як уже було сказано, Дмитро Дзісь цього разу вирішив виступати двічі, але на двох різних автомобілях. І, що вкрай цікаво, зрештою він краще проїхав не на повністю спортивній «Фієсті», а якраз на серійній BRZ. (Яка, зважаючи на все, поряд з її «Тойота»-аналогом, стає найпопулярнішою машиною на українській «горі»).
Саме на серійних «плеядах» Дмитро став де-факто 4-м на всьому «Гран Прі Трускавця» і другим уже в офіційному заліку А3 ST.
У суботу на третій спробі він прискорився до 1 хв 39,9 с, а в неділю аналогічно на третьому підйомі показав найкращі для нього за гонку 1 хв 37,8 с. У підсумку за сумою двох днів Дзісь поступився переможцю цього класу всього 4,3 секунди.
Замкнув подіум А3 ST Андрій Ромас. Він виступав на хоч й неказiстому на вигляд серійному, але все ж таки досить «зарядженому» «Сівіку». Вiн почав перегони з 1 хв 41,8 с, проте вже на на другому пiдйомi на «японці» киянина виникли проблеми з гальмівною системою, які дещо сповільнили його. (Вибачте за цей ненавмисний каламбур))). Після їх усунення, у неділю Андрій неабияк прискорився і після 1 хв 39,0 с його найкращими стали 1 хв 37,5 с.
Ромас закінчив «Гран Прі Трускавця» якраз позаду Дзiся на п’ятому рядку підсумкового протоколу, поступившись 11 секундам, який переміг у А3 ST і Клименку і майже 7 секунд Дмитру.
Якби не було тих проблем напередодні – хто знає, як вирiшилась доля цього подіуму, включаючи і його вершину… З точки зору «фулл ракiнгу», то на своїй спортивній «Фієсті» Дзісь закінчив гонку 7-м і в даному випадку виступ для нього видався досить непростим.
Після 1 хв 41,5 с та 1 хв 40,9 с, на третьому підйомі в суботу Дмитро «прикладає» свій «Форд», і досить серйозно, до гард-рейлу. І хоча він закінчив підйом, механікам на «ніч» мало чимало роботи.
Вони повністю впоралися зі своїм завданням, замінивши елементи «кермової», підвіски та гідропідсилювача керма, після чого Дзiсь зміг продовжити свій виступ. Але не встиг він це зробити, як уже вранці на кваліфікації знову «в’їжджає» у відбійник!
Благо цього разу пошкодження носили скоріше «косметичний» характер, а весь удар на себе взяла спеціальна ралiйна балка крiплення «захисту», яка буквально врятувала вміст підкапотного простору.
По суті, завдяки цьому Дмитро зміг продовжити гонку, проте тепер своє вагоме слово сказали ті самі опади! Адже в цьому випадку на «Фієсті» він виступав як «другий пілот».
Зрозуміло, що на мокрій трасі результати Дзiся були гіршими, ніж посуху. Тим не менш, під дощем «за інших рівних» він серйозно випереджав того ж Сапужака, якщо, звичайно, не вважати, що у Андрія 1,6-літрова «Фієста», а у Дзiся – 2-хлітрова.
Після початкових 1 хв 53,3 з «по воді», Дмитро прискорився, показавши 1 хв 50,1 с, а потім і зовсім 1 хв 48,1 с. Тобто він виявився повільнішим за самого себе напередодні посуху всього на 8 секунд!
У підсумку Дзісь офіційно посів друге 2-е місце на «Гран Прі Трускавця», в даному випадку в спортивному класі SP 2WD 2000. Щоправда, Захарову, що переміг у ньому, за сумою двох днів він поступився досить вагомими півхвилини. Але тут знову повторимося, – треба враховувати дощ у неділю, який серйозно вплинув на результати пілота цієї спортивної «Фієсти», тоді як Захаров обидва дні проїхав виключно при сухому покритті.
Дана обставина ще раз демонструє далеко не ідеальний формат нинішньої «гори», коли підсумок виводиться по двох днях, замість того, щоб кожен з них представляв з себе окрему гонку, що багато в чому було б логічніше…
У випадку з Андрієм Сапужаком ситуація склалася схожою з Дзiсем, з тією лише різницею, що він їхав на тому самому автомобілі в двох заліках. Та це також привело до своєрiдного курйозу.
Львів’янин закінчив «Гран Прі Трускавця» одразу за Дмитром, на восьмому рядку протоколу. У суботу найкращими для нього стали 1 хв 46,4 с, а в неділю – 1 хв 44,0 с.
Підсумкову суму Сапужака склали 7 хв 05,3 с, де він поступився лише 4,7 секунди Дзісю на його 2-хлітровій «Фієсті». Саме разом із цим результатом Андрій оформив перемогу в наймолодшому спортивному класі SP 2WD 1600.
Найцікавіше, що, виступаючи в рамках старшого SP 2WD 2000, за сумою двох днів Сапужак поступився самому собі аж 25 секунд, які відбилися у вигляді лише 13-го рядка підсумкових протоколів. Але тут, як у випадку Дзiся, знову питання полягало у недільному дощу, пiд котрий Андрій попав у свою другу серiю пiдйомiв.
Разом з цими 7 хв 29,4 з Сапужак зайняв третє мiсце у 2-хлітровому спортивному класі, поступившись Дзiсю майже ті самі пів хвилини.
Проте в даному випадку їх результати цілком правомочно порівнювати, тому що в рамках цього заліку для обох пілотів стан полотна був абсолютно однаковим, тоді як вже було сказано, Захаров, який переміг у SP 2WD 2000, все ж таки проїхав усі свої підйоми посуху…
На завершення хочеться відзначити ще двох учасників, які взагалі не потрапили до підсумкової класифікації «Гран Прі Трускавця».
Так єдиним суперником Сапужака з SP 2WD 1600 мав стати добре знайомий Андрію з трекової дисципліни Юрій Потапчук, який виступає на 1,6-літровій «Калині».
Проте, як уже було сказано, Юрій не зміг приїхати к старту перегонiв. Тим не менш, пілот з Луцька був допущений в неділю. Але, природньо, за такої системи з двома днями вже поза заліком.
Вочевiдь, зважаючи на цю обставину, Потапчук проїхав «залишок» гонки скоріше у тренувальному режимі, навіть на сухій трасі показуючи часи в районі 2 хв 05 секунд… Інший, це Іван Будз та тут все складалося зовсiм по iншому.
Львів’янин виступав на сестрі «бе ер зе-шки», але з шильдиками «Тойоти», яка до того ж має турбіну і дещо потужніша за своїх «субаристих» сестер. У суботу Iван прискорюється з 1 хв 41,2 до 1,38,4 с, тоді як на першому кваліфікаційному підйомі в неділю Будз і зовсім показує блискавичні як для стандартного моноприводу 1 хв 35,2 секунд!
Адже цей «час» цілком порівнянний із заліковими підйомами Худи, який переміг в «абсолюті» Худи на його зарядженому і повнопривідному «Ауді» у першiй день. Більш того, ці 1 хв 35 с стали абсолютно найкращими для всього моноприводу на цій гонці!
На жаль, але вже на першому заліковому недільному підйомі Іван відверто перепілотував і досить серйозно розбиває свою «японку», що призводить до сходу. Водночас тут не можна не відзначити два моменти.
Якщо брати в розрахунок виключно суботу, то за її підсумками Будз показав 3 хв 17,6 с, які цього дня «при прочих рiвних» лише на 0,3 секунди гірші, ніж у Захарова, який переміг у підсумку серед спортсменів, та на 1,2 секунди «повільніше» Клименко, який переміг в А3 ST. Але ж це не все!
Справа в тому, що для Івана ця гонка стала другою в принципі в житті! Та хоча перша також була відзначена вильотом, нехай у середенi пелотона, але Будз всеж фiнiшував тодi. Вкрай цікаво яким би вiн зміг фінішувати цього разу якби не потрапив в аварію. Але, як відомо, спорт загалом і автоспорт зокрема, не знають умовних способів…
Тим не менш, у Івана, як і в інших, цього року буде як мінімум ще один шанс виступити на «горі». Сподіватимемося, що вона збере куди більше учасників як у спортивних заліках, де цього разу зовсім не знайшлося жодного на повному приводі в Sport 4WD, так і серед «аматорів»…
В’ячеслав Щербина
Фото Євген Хітрук, Євген Олійников, Андрій Конвiцький та HodovyiUA
