Сергій Григорович Пелешок – пам’ять про нього буде жити!

Автор: В'ячеслав Щербина | 23 Кві, 2020

21 квітня інсульт несподівано обірвав життя без жодного перебільшення видатної, принаймні, в рамках українського автоспорту, людини – Сергія Григоровича Пелешка. Це не некролог, а суто особисте суб’єктивне бачення і спогади автора про його діяльність.

Можливо, цей матеріал нагадає про деякі віхи життя Сергія Григоровича, особливо як організатора. Тим більше, що під таким кутом погляду вони ніколи не відіб’ються в «офіційних анналах», та й в будь-яких інших теж навряд чи. А адже шлях цієї людини, щонайменше на організаторських теренах, не завжди був настільки гладким і однозначним. Також, можливо, він відкриє пару рис характеру цієї неординарної людини, яка зробила дуже, дуже багато для українського автоспорту.

Після досить успішної кар’єри пілота, з подіумами, перемогами і титулами відразу в декількох дисциплінах – починаючи від швидкісного маневрування, і закінчуючи кільцевими гонками, з віком Сергій Григорович почав «переходити» по іншу сторону керма, стаючи організатором змагань. Саме на цьому «терені» він залишив куди більш значимий слід, ніж «просто гонщика».

При цьому, вже проводячи змагання, Пелешок ще багато років виступав й сам, показуючи приклад на трасі наступним поколінням українських пілотів.

Але, головне, Сергій Григорович не тільки очолив один з перших українських автомобільних клубів, який отримав назву «МИР», а й став справжнім ідейним натхненником і батьком-засновником цілої автоспортивної дисципліни!

Йдеться про літній трек, який згодом отримав свою власну унікальну назву – «Автоспідвей». Причому цей термін, як, по суті, й вся дисципліна, був офіційним трейд-марком Пелешка! Саме Сергій Григорович, з яким автор познайомився як з пілотом на «кільці» на самому початку 2000-х, в прямому сенсі слова відкрив мені світ трекових гонок.

Після цього, в період з 2003-го по 2010-й роки я не пропустив практично жодної трекової гонки, принаймні, з проведених у Рівному.

«Автоспідвей» народився тільки завдяки йому!

Так, зимовий трек, більш відомий як іподромні гонки, був добре відомий і популярний ще за часів СРСР. Сергій Григорович ж вирішив «схрестити» вкрай популярний, особливо в Рівне, класичний (мотоциклетний) спідвей з автомобільними гонками. І у нього це вийшло! Справа в тому, що при довжині класичного іподрому близько 1,5 кілометрів, зазвичай 4 машини, що стартують на ньому, практично відразу розтягуються по трасі – видовищності цих змагань зазвичай сприяє лише специфічне пілотування на слизькій зимовій поверхні ну і, зрозуміло, – спортивні дуелі. У Пелешка була унікальна можливість.

Саме в його рідному Рівному знаходиться спідвейний стадіон, який свого часу вважався одним з кращих в Європі (і за деякими даними – другим по місткості трибун!).

У 1999-му році Сергій Григорович вперше «випустив» спортивні автомобілі на коротку 400-метрову спідвейну доріжку. Результатом цього стали найвидовищніші і найдинамічніші автомобільні гонки, з якими не може зрівнятися жодна з інших автомобільних дисциплін! Пілотування на гаревій доріжці майже таке ж видовищне, з занесенням, як і на засніженому покритті. Але це тільки вершина айсберга видовищності цих перегонів.

Ні класичний іподром, ні тим більше кільцеві або кросові гонки не можуть запропонувати такого спортивного шоу і напруженої боротьби, як літній трек, який одержав згодом і своє власне ім’я – «Автоспідвей». Тривалість кожного заїзду залишилася класичної – лише 4 кола, тобто 1,6 кілометра. На такій дистанції 4 автомобілі не так часто встигають розтягнутися трасою, звичайно даруючи глядачам чимало боротьби не тільки за перше місце, а й за «право не бути останнім».

При цьому один такий заїзд дуже динамічний і триває всього пару хвилин. А таких за день, а точніше за пару годин, в залежності від кількості учасників, зазвичай проводилося два десятка!

Таким чином, уболівальник, якого з трибун завжди видно абсолютно вся траса в прямому сенсі слова «як на долоні», отримував незабутнє видовище. Неспроста стадіон в Рівному навіть у вогку осінню погоду збирав багато тисяч глядачів! Але головне навіть не це!

Якщо не брати до уваги гонки «на виживання», трек є єдиною дисципліною професійного автоспорту, де в прямому сенсі слова узаконена і чітко прописана правилами контактна боротьба! У всьому іншому автоспорті, не рахуючи американського NASCAR, контакт автомобілів офіційно заборонений. До речі згадка про заокеанські гонки тут більш ніж доречна.

Літній трек – це найближче до чисто американським гонок, що є в Україні, так, по суті, і в усій Європі, де гонки європейського «НАСКАРа» на сьогодні проводяться тільки на трасах класичного «дорожнього» типу.

У зв’язку з цим можна відзначити цікавий випадок про який і зовсім знає лише кілька людей.

Пару років тому в Україні, щоб відвідати кільцеву гонку на «Чайці», приїжджав американський ентузіаст автоспорту. До цього моменту він уже об’їздив чималу частину земної кулі (Україна стала для нього 76-ю країною!) «колекціонуючи» … кільцеві траси, за умови відвідування їх виключно в момент проведення гонки. Благо в той вікенд «кільце» проводилося в суботу, а «трек» у неділю, про що американцеві й повідав автор.

Природно істинний «колекціонер» не міг впустити унікальний шанс відвідати відразу дві гонки, що проводилися на абсолютно різних трасах в одній країні!

Від трекової гонки в Рівному гість залишився в невимовному захваті, абсолютно не чекаючи в Україні овальних гонок! Ще більший шок для нього викликало те, що вони пройшли під дощем, що й зовсім нечувано для «штатів» … Однак організаторська діяльність Сергія Григоровича не обмежувалася виключно трековими гонками.

Не тільки організатор трека

Як й в його кар’єрі пілота, в ролі організатора Пелешок був багатогранний. Чого тільки «коштували» проведені ним кільцеві гонки на аеродромі все в тому ж рідному Рівному! Перша з них пройшла в 1997-му році, а потім в 2005-му.

Друга стала по-своєму знаковою для того десятиліття і точно незабутнім видовищем, в першу чергу «спрямованим» на вболівальника. Особливо якщо порівнювати її з проведеними в той період кільцевими гонками на НСК «Олімпійський» та СК «Чайка». (В 90-і аеродромні гонки також проводилися й в Івано-Франківську, в яких Пелешок й сам стартував).

Коротка траса, чимала частина якої була видна глядачам, а їх тоді зібралося кілька тисяч, незвично велика кількість кіл через його довжину, що вилилося в ще більшу кількість боротьби і «колових», так само як сам вид спортивних болідів, що проносяться повз припаркованих літаків – все це напевно залишило тоді чималий слід у пам’яті уболівальників …

Останні роки, намагаючись реанімувати своє «дітище», про що пізніше, Сергій Григорович також активно організовував слаломні гонки, ті самі з яких свого часу він й сам починав.

І тут без перебільшення можна сказати, що завдяки його трековим перегонам в Україні з’явилося відразу кілька навіть поколінь пілотів!

Особливо з західного регіону країни, де через наявність спідвейних трас (Рівне, Львів та Червоноград) зазвичай й проводився літній трек.

І тут потрібно відзначити, що зусиллями лише однієї цієї людини (і зовсім не класичних спідвеїстів) в результаті було реанімовано спідвейний стадіон у «Вознесенську», що простояв багато років без діла. Він й сьогодні приймає трекові гонки …

Більш того, після багатьох років «спроб», пару років тому Сергій Григорович навіть спробував реанімувати трек на Автодромі «Чайка»! Його мрія здійснилася і трекові гонки все ж прийшли в столицю України.

На жаль, але до цього моменту київська «доріжка» виявилася, по суті, «вбита», перетворивши трекові гонки майже в кросові, тому далі пари етапів на «Чайці» «справа» не пішла …

А в планах Сергія Григоровича свого часу була й реанімація треку в Донецьку …

Останніми роками Пелешок знайшов нових соратників і трекові гонки прийшли на так звані тимчасові траси до Чернівців і Черкас. Однак крім розвитку цього виду автоспорту в самій Україні, він чимало зробив для трековиків і за межами нашої країни! Так зусиллями саме Сергія Григоровича стали можливі справжні командні зустрічі прибалтійських команд, зокрема з Латвії, з української. Причому в 2003-му році така командна зустріч стала подвійною!

У п’ятницю ввечері (трекові гонки зазвичай проходили або після обіду, а влітку і зовсім стартували близько 5 вечора) ареною боротьби трековиків двох країн став мототрек Львова, а в неділю – Рівне.

Незабаром до цих двох команд приєдналися й білоруси, у яких також по прообразу українського «Автоспідвею» з’явилися й свої літні трекові гонки …

При цьому Пелешок не тільки організовував приїзд дружніх команд в Україні, а й робив, причому зазвичай практично поодинці, чималу роботу, щоб й українська команда також виїжджала за кордон.

Сергій Григорович був справжнім капітаном української збірної в цьому виді спорту.

Власне, в інших дисциплінах автоспорту з часів «союзу» подібного національного командного формату давним-давно не існує …

У вже далекому 2006-му році візит української команди на мототрек в білоруському Пінську висвітлював і автор цих рядків. І тут потрібно сказати, що я на власні очі побачив справжню повагу до Сергія Григоровича, як до організатора і капітана української команди, яка часом була навіть більшою, ніж у нього вдома! …

До думки Пелешка прислухалися іноземні офіційні особи, виносячи не завжди прості вердикти в спірних моментах. Але ж, там де є контактна боротьба, дуже часто необхідно і втручання суддів …

А й в цій ролі Пелешку також доводилося виступати в багатьох проведених ним гонках. Найчастіше він швидше був свого роду «третейським» суддею, ніж офіційним «по протоколу». І це було правильно – адже саме завдяки цій людині в Україні народився «Автоспідвей».

Але, там де є народження і розвиток, причому цілої автоспортивної дисципліни, завжди будуть протиріччя і боротьба дещо іншого роду.

Боротьба не тільки на трасі …

Пройшовши чималий і досить успішний шлях автоспортсмена, йому було не звикати до боротьби. Однак якщо на трасі, не рахуючи окремих і вкрай рідкісних випадків, вона зазвичай хоч й безкомпромісна, але чесна, то ось за її межами це далеко не завжди так.

І ось тут мені хочеться, принаймні спробувати розкрити ту частину діяльності Сергія Григоровича як організатора і справжнього активіста від автоспорту (і вболівальника в душі), яка відома досить вузькому колу людей.

Так, завдяки «Автоспідвею» вболівальники і просто глядачі отримали незабутнє трекове видовище на багато років – а період проведення Пелешком літнього треку охоплює майже два десятиліття!

Так, завдяки цьому в Україні з’явилася величезна кількість нових пілотів. При цьому багато хто з них почали буквально «з нуля» не в останню чергу завдяки відносній дешевизні треку. (Наприклад, одного комплекту гуми там вистачило б навіть не на один сезон!).

Так, разом із пілотами з’являлися і нові маршали, судді, і навіть журналісти, багатьох з яких Сергій Григорович буквально виховав або привів в автоспорт.

Природно у нього були однодумці та соратники, включаючи головного з них – рідного брата Миколу, якому, як й всій його родині, ми всі висловлюємо найглибші співчуття…

Однак разом з цим всім, Пелешку-організатору доводилося стикатися, причому майже кожен день, з куди більшим «опором», ніж на трасі. І, часом, там було все, і зрада і навіть помста! І це не голослівні заяви.

Зі зрозумілих причин я не зможу написати багато прізвищ цих людей, але можу натякнути! Роблячи це як мінімум, щоб спробувати додати пару штрихів до портрету Сергія Григоровича.

Те, що йому доводилося протягом багатьох років відстоювати саме право на існування «Автоспідвея» – це не сказати нічого!

Почнемо з того, що представники самого спідвею, вважаючи, що автомобілі завдають шкоди їхнім стадіонів, протягом багатьох років всіляко перешкоджали проведенню «Автоспілвея» в самому Рівному!

Складно собі уявити, скільки нервів і зусиль було витрачено Сергієм Григоровичем тільки для того, щоб протягом багатьох років часом буквально вибивати дозвіл на проведення треку у себе вдома! Та що там говорити, адже власне сама назва «Автоспідвей» з’явилося на світ як результат боротьби за саме право існування цієї дисципліни, яку на певний момент методично гнобили, а то й сказати знищували!

Саме тоді, в середині «нульових», Пелешок зареєстрував цю назву, щоб спробувати проводити змагання окремо від офіційних автомобільних «чинів». А причина тому була … помста!

… включаючи зраду і навіть помсту!

Свого часу, коли в одній досить відомій всім автоспортсменам громадській організації відбувалися чергові вибори, а в той раз правильніше сказати – перевибори. І Пелешок став ЄДИНИМ із делегатів того з’їзду (а автор цих рядків хоч й не був таким, все ж був того живим свідком), хто відкрито виступив проти «головного» кандидата!

Сергій Григорович став в самому прямому сенсі слова єдиним, хто не побоявся встати і ставити провокаційні запитання «кандидату», які в реалії були на умах багатьох … Однак інші банально злякалися, а озвучив їх лише один ВІН! Чи потрібно ще щось додавати в цьому місці про характер цієї людини? Думаю ні!…

Тож не дивно, що наступні кілька років люди, причому офіційні, за «вказівкою» (що, природно, неможливо довести, але про що знали багато) всілякими бюрократичними методами відверто, не побоюся вжити це слово (!), – труїли як самого Сергія Григоровича, так і його клуб і в цілому всю дисципліну!

Вони потихеньку, але методично мстилися за ту його зухвалість на виборах! … Там було все, в тому числі і позбавлення ліцензій і т.д. і т.п…

Чи потрібно пояснювати – скільки сивого волосся додалося йому в той період життя? І, на превеликий жаль, на якийсь момент все це, так само як і майже зрада деяких вчорашніх соратників, позначилося. І Сергій Григорович здався, принаймні, на якийсь час.

Разом із тим, не можна не відзначити, що незважаючи на часом самі непрості обставини, йому майже завжди вдавалося залишатися оптимістично налаштованим, максимально відкритою і доброзичливою людиною …

Правда, може й не для всіх … Коли потрібно було, як уже було зазначено на більш ніж красномовному прикладі, Сергій Григорович виявляв вольові риси чоловічого характеру … І ось тут потрібно уточнити один важливий «нюанс».

На сьогодні, та власне з самого початку часів Незалежності, більшість організаторів проводить свої змагання зовсім не з альтруїстичних або патріотичних міркувань.

Ні, більшість (але не всі) заробляє на цьому, ну або, принаймні, – намагаються. Пелешок відноситься до того нечисленного числа організаторів змагань, хто робив це по-справжньому як ентузіаст, в повсякденному житті маючи іншу роботу. Він ніколи не розглядав автоспорт як засіб заробітку!

Однак, коли Сергій Григорович відійшов від автоспорту, це місце просто ніхто не зайняв і літні трекові гонки кілька років в Україні не проводилися. Тут можна вигукнути щось на кшталт: «Що, дурнів нема?» або «На шару проводити черга не велика?!» … Але залишимо емоції …

Справедливості заради тут потрібно відзначити, що одна спроба проведення подібних, але кілька видозмінених трекових гонок все ж була. В даному випадку в Луцьку. Але «прожили» вони зовсім недовго – близько двох років, коли останні з них і зовсім носили повністю неофіційний характер. Воно і зрозуміло – «спілкуватися» з чиновниками від автоспорту – це ще той «шматок нервів» … І в зв’язку з цим хочеться згадати ще один важливий момент.

Саме завдяки Пелешку автоспорт прийшов до вищезазначеного сусіднього з Рівним міста. Прийшов і розвинувся! У Луцьку з’явилося відразу кілька, причому досить сильних пілотів і командні зустрічі Рівне проти Луцька в один момент стали традиційними …

Більш того, в кар’єрі на околиці Луцька з’явився й тимчасовий трек.

Після кількарічної перерви, у другій половині 10-х, Сергій Григорович спробував реанімувати «Автоспідвей», який знову заручився офіційною підтримкою (принаймні, на папері) і навіть отримав статус Чемпіонату України з трекових гонок! Однак з тих чи інших причин (в реалії вони відомі й досить дріб’язкові, якщо не сказати – абсурдні) вчорашні товариші не захотіли його підтримати.

Пілоти з Луцька так й не повернулися у відроджений трек, гонки в якому вже проводилися протягом кілька років, хоча мали для цього техніку … Напевно, цьому не можна дати дуже міцне визначення як «зрада», але для мене особисто, це було саме цим … благо у Пелешка знайшлися нові однодумці, зокрема з Черкас, Києва та Чернівців, хто підтримав його цього разу …

***

Що ж, залишається сподіватися, що завдяки їм, а, можливо, й вищезазначеним старим «соратникам», «Автоспідвей» продовжить своє існування. Бо поки літній трек буде проводитися в Україні, як мінімум з цієї причини, пам’ять про його ідейного натхненника буде жива! … Сергію Григоровичу було лише 62 роки … Світла пам’ять цій по-справжньому видатній Людині від автоспорту!

 

В’ячеслав Щербина

Фото Ігор Цибко, автора і з особистого архіву Василя Ростоцького


Додати свій коментар















Pin It on Pinterest